Інформація для батьків
ЩО ВІДЧУВАЮТЬ ДІТИ, КОЛИ НА НИХ КРИЧАТЬ БАТЬКИ.
психолог Наталя Простун.
«Батьківські марення»...
Їду в поїзді, мама з дитиною заходять в вагон, дитина озирнулась навколо і почала скиглити, - "Мама мені не подобається тут, підімо в інший»... Крутився, падав на підлогу, в купе не захотів заходити. Можливо в купе сидить дядько, який "не дуже"... Мама терпіла, яскраво приховуючи своє роздратування, озирнулася на всі боки, а потім крізь стиснуті губи - "Не подобається, виходь, а ми поїдемо" - Дитина затамувала подих, замовкла... І я разом з ним затамувала подих, прислухаючись до свого серцебиття...
Сьогодні інша картина, дитина 3-х років загубилася на пару хвилин в дитячому саду, перелякану і заплакану добрі люди повернули мамі... І знову чую роздратовану, скоріше навіть мстиву розмову матері з дитиною - "Якщо будеш себе вести так, залишу тебе тут і піду." - дитина схлипуючи затихла. Але ж йому і без того було так страшно...
У мене на прийомі дитина 5-ти років, яка "погано" поводиться в садку. Зі мною вона весела, тямуща, балакуча, цікава, але вже з серйозними та не по-дитячому сумними очима... - "Коли я не слухаюся маму в машині, вона висаджує мене і їде... Якщо я не слухаюсь, мама каже, що здасть мене в інтернат... і я боюся" - у мене знову стискається все всередині й так хочеться обійняти, сказати, що «мама тебе любить, і ніколи, чуєш, ніколи не здасть в інтернат»...Іноді дітям я пояснюю, що є «батьківська маячня», це коли батьки в гніві та не дають собі звіту про те, що говорять і при цьому продовжують любити свою дитину. Діти часто оживають, коли чують, що такий «брєд» існує, і що це всього лише батьківський гнів. (Іноді доводиться брати роль адвоката, коли розумію, як страждає дитина, а батьки в силу свого не кращого дитячого досвіду не вміють висловлювати свої ніжні почуття до дитини).
Можливо батьки не розуміють, як зчитує інформацію, як інтерпретує і які висновки робить дитина. Адже часто дитина, коли чує загрозу «будеш поводитися так, покину й піду», або не дай Боже «віддам в інтернат», думає наступне: «мамі я не потрібна», «я не важлива», «вона хоче позбутися від мене», «вона мене не любить».
Як ви думаєте, які почуття переживає дитина?
Страх, свою нікчемність, непотрібність, неважливість, нелюбов... І згодна робити все, щоб догодити найріднішій людині у світі або навпаки, переживаючи біль, гнів, обурення, буде мститися, як вміє... У неї може сформуватися глибинне переконання про себе «я погана», «я заслуговую такого ставлення».
Не просто жити з такими переконаннями... Щоб хоч якось реабілітувати себе, дитина все життя буде доводити батькам, що вона «хороша», намагаючись своїми успіхами та досягненнями «купити» любов, щоб захистити себе від страху бути покинутою і «не потрібною», щоб створити ілюзію своєї значущості.
Або буде намагатися завжди бути правильною і досконалою, але не бути собою. Або переживаючи «не любов», «не потрібність», буде шукати такі ситуації в житті, які будуть ранити її, вбивати, калічити (саморуйнуюча поведінка). «Поганому» ж немає місця в цьому житті... Правда?
В голові як відлуння можуть звучати слова мами «ти мене дістав», «краще б я тебе залишила в пологовому будинку», «ти мені все життя зіпсував», «відвали від мене», «зараз виведу з машини та залишу», «здам в інтернат»... І дитина робить висновок: «якщо я мамі не потрібен, значить не потрібен нікому». І тут з'являється самотність що паралізує, на все життя...
Складно спостерігати, коли нехтують дитиною. Складно спостерігати, коли страждає «внутрішня дитина» вже у дорослої людини. Ехо не замовкає. Адже часто негативна поведінка дитини - це плач за любов'ю, туга за увагою і гіркота від зневаги.